Аналітичний звіт “Нормативно-правове забезпечення впровадження електронного урядування в Україні”

ВСТУП

Сучасне законодавство України, що регулює суспільні відносини, які безпосередньо пов’язані із впровадженням та використанням технологій електронного урядування нараховує кілька десятків нормативно-правових актів. При чому електронне урядування розглядається здебільшого не як окрема сфера, а як складова сфери інформатизації. Крім того, існує багато нормативно-правових актів законодавства різного рівня – від Законів України до відомчих актів, що опосередковано впливають на електронне урядування. Їх теж необхідно враховувати як при організації систем електронного документообігу так і електронного урядування.

Зазначене актуалізує необхідність проведення дослідження щодо визначення особливостей правового регулювання впровадження електронного урядування в Україні.

Впровадження технологій електронного урядування можливо забезпечити тільки в рамках реформування на сучасних засадах всієї системи державної влади. Це потребує модернізації у першу чергу системи державного управління, проведення ефективної адміністративної реформи. Саме ж завдання розбудови системи державної влади в Україні є масштабним, таким яке потребує значного часу та ресурсів.

На наш погляд, виконання комплексного завдання щодо розбудови державної влади в Україні європейського рівня, що спрямоване на підвищення ефективності та якості виконання державою її конституційних функцій та надання державно-управлінських послуг, неможливе без активізації впровадження технологій електронного урядування[5, с. 79-80].

Значною проблемою української системи державної влади в сучасних умовах є певна безсистемність, невизначеність та нерегламентованість її взаємовідносин з кінцевими споживачами державно-управлінських послуг.

На рис. 1 представлена діаграма прийнятих Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України базових нормативно-правових актів (в ІТ-сфері).

Рис. 1. Кількість прийнятих Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України базових нормативно-правових актів (в ІТ-сфері)

Рис. 1. Кількість прийнятих Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України базових нормативно-правових актів (в ІТ-сфері)

Слід зазначити, що нормативно-правова база електронного урядування за останні роки суттєво розширилася. Насьогодні, основні нормативно-правові документи пов’язані з електронним урядуванням можна класифікувати за їх правовим статусом та видом документу. Ця класифікація виглядає так:

 

Закони України:

 

Укази Президента України:

 

Постанови КМУ:

 

Розпорядження КМУ:

 

Накази ЦОВВ

 

Нормативно-правове забезпечення сфери інформатизації. Передумови нормативно-правової бази електронного урядування

Тепер більш докладно про нормативно-правове забезпечення сфери інформатизації та електронного урядування в Україні.

Ще на початку незалежності, завдяки наявності в Україні одного з провідних світових центрів кібернетики, народилася ідея загального системного підходу до вирішення проблеми створення інформаційного суспільства, визначення державної політики інформатизації, створення інформаційної інфраструктури. Ще в 1993 році указом Президента України було поставлене завдання щодо розроблення основних напрямів національної програми інформатизації України. На рис.2 наведена схема нормативно-правової бази впровадження електронного уряду в Україні.

Концептуальні засади державної політики у сфері інформатизації, розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування визначено, насамперед,в низці таких законодавчих актів як: закони України «Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.), «Про інформацію» (2011 р.), «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), «Про доступ до публічної інформації (2011 р.), Про захист персональних даних» (2011 р.), «Про адміністративні послуги» (2012 р.), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (1994 р.), «Про електронний документ та електронний документообіг» (2004 р.), «Про електронний цифровий підпис» (2004 р.), «Про захист персональних даних» (2011 р.) тощо.

Цими та іншими законодавчими актами визначено головна мета, принципи, основні завдання, шляхи розв’язання проблем, завдання та функції органів влади, механізми взаємодії їх між собою та суспільством, громадянами та бізнесом тощо [3, с. 31].

Рис. 2. Схема нормативно-правової бази впровадження електронного уряду в Україні

Рис. 2. Схема нормативно-правової бази впровадження електронного уряду в Україні

Серед основних пріоритетних напрямів державної політики визначають такі:

  • провадження узгодженої цілеспрямованої діяльності всіма органами влади із залученням інститутів громадянського суспільства та представників ділових кіл;
  • удосконалення принципів державного управління, структури і функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • удосконалення адміністративних процесів в органах влади;
  • створення інформаційної інфраструктури;
  • підготовку кваліфікованих державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування;
  • створення системи мотивації для державних службовців, громадян і суб’єктів господарювання.

Основною метою державної інформаційної політики є: створення політико-правових, економічних, організаційних та матеріально-технічних умов для формування сучасної моделі державної інформаційної політики, підвищення ефективності використання усіх видів інформаційних ресурсів і управління елементами інформаційно-комунікаційної інфраструктури, державної підтримки виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції, забезпечення розвитку та захисту вітчизняної інформаційної сфери.

Законом України «Про інформацію» визначено такі принципи державної інформаційної політики як:

  • гарантованість права на інформацію;
  • відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;
  • достовірність і повнота інформації;
  • свобода вираження поглядів і переконань;
  • правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;
  • захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
  • Цим же законом визначено пріоритетні завдання державної інформаційної політики:
  • забезпечення доступу кожного до інформації;
  • забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання,
  • одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
  • створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;
  • забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;
  • створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування;
  • постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;
  • забезпечення інформаційної безпеки України;
  • сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Як підсумок спільної роботи органів виконавчої влади, народних депутатів, великої кількості вчених, фахівців, Національна програма інформатизації була розглянута Верховною Радою України і в 1998 р. були прийняті закони України «Про національну програму інформатизації»[29] і «Про концепцію національної програми інформатизації»[27].

В 2000 р. Президент України видав указ «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» [25]. В указі Президента України відбулася конкретизація уявлень щодо того, яким чином потрібно забезпечити надання інформаційних послуг урядовими структурами. Цим указом встановлено, що розвиток національної складової інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва. Відповідно до даного указу основними завданнями є забезпечення підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет та розвиток і впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технологій у системі державного управління. Указ Президента також зобов’язав Кабінет Міністрів України забезпечити встановлення до кінця 2000 р. порядку оприлюднення інформації про діяльність органів державної влади України та завершення створення веб-сторінок центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями [5, с. 81-82].

Наступним стимулюючим актом щодо впровадження технологій електронного урядування є Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» [16], якій зобов’язав ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування веб-сторінок та оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, форм і зразків документів, архівної та іншої інформації[5, с. 82].

Кабінетом Міністрів України у 2002 р. було затверджено постанову «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» [32], згідно з якою передбачено розміщення і періодичне оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади відомчої інформації на власних веб-сайтах та створення єдиного урядового веб-порталу, визначено склад та вимоги до інформації, яка підлягає оприлюдненню.

Відповідно до порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого Кабінетом Міністрів, визначено, що наявність веб-сайту є першою та необхідною умовою впровадження технологій електронного урядування, тому органи державної влади спеціальним чином регулюють питання їх створення та функціонування[5, с. 82].

Також передбачено, яка інформація повинна бути розміщена на веб-сайті органу виконавчої влади. До такої інформації відноситься: найменування органу; основні завдання та нормативно-правові засади діяльності; структура та керівництво органу; основні функції структурних підрозділів; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; місцезнаходження органу; розпорядок роботи органу та час прийому керівництва; відомості про наявні вакансії; державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу та ін.[5, с. 82-83]

У свою чергу передбачено, що Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації зобов’язані додатково розміщувати інформацію про районні держадміністрації, а також інформацію про територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Також вказується, що на веб-сайті може розміщуватися інша інформація, яку керівництво органу виконавчої влади вважає за доцільне оприлюднити.

В розвиток положень Указу Президента «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» [16] була прийнята постанова КМУ «Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»[26]. Цією постановою в якості одного з пріоритетних завдань щодо розвитку інформаційного суспільства визначено надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи електронний уряд, яка повинна забезпечити інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій.

Основним механізмом реалізації поставленого завдання є єдиний веб-портал органів виконавчої влади www.kmu.gov.ua, який повинен був стати центральною частиною електронної інформаційної системи «Електронний уряд». Через цей портал планувалася інтеграція веб-сайтів, електронних інформаційних систем та ресурсів органів виконавчої влади та надання інформаційних та інших послуг з використанням мережі Інтернет[5, с. 83].

Щодо закордонного досвіду, то існують два європейські закони, що рекомендуються для прийняття всім країнам, що мають намір інтегруватися в європейський електронний простір. Це директива про електронну комерцію [15] і директива про електронний цифровий підпис [34]. Деякі країни приймають ці директиви без змін, інші ж вносять у них корективи, що відображають різні національні особливості[5, с. 83-84].

Проблема впровадження в Україні електронного документообігу стає все більш актуальною. Вона набуває значної політичної та економічної ваги у зв’язку з розширенням використання ІКТ у суспільних відносинах, розбудові систем електронних платежів, електронної торгівлі тощо. Новий Цивільний кодекс [43] дозволив широке застосування електронних документів у цивільних правовідносинах. Значний поштовх цивільно-правовим відносинам з використанням цифрових технологій надало прийняття в 2003 р. законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» [18] та «Про електронний цифровий підпис» [17].

Законами встановлюються основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, визначається правовий статус електронного цифрового підпису та регулюються відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису. Мета законів полягає у наданні електронним документам юридичної сили рівної паперовим. При цьому електронний цифровий підпис є тим інструментом, що дозволяє створити правові основи для електронного документообігу.

У Законі України «Про електронний цифровий підпис» [17] вказується, що електронний цифровий підпис (ЕЦП) – це вид електронного підпису, отриманого у результаті криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підпис. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Забезпечення властивостей цифрового підпису для електронних документів ґрунтується на використанні криптографічних алгоритмів, у яких обов’язково застосовуються два ключа. Один з них особистий, використовується при підписанні і доступний тільки підписувачу, а другий, який називають відкритим, – при перевірці цифрового підпису.

Одне з проблемних питань, що повинні вирішити прийняті закони – це робота центрів сертифікації ключів, які мають надавати послуги цифрового підпису. Відповідно закону України «Про електронний цифровий підпис» [17], центр сертифікації ключів (ЦСК) – це юридична особа незалежно від форми власності або фізична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності, що надає послуги електронного цифрового підпису та засвідчила свій відкритий ключ у центральному засвідчувальному органі.

Слід зазначити, що при розробці закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [18] широко використовувалися рекомендації Центру ООН щодо спрощених процедур і методів в органах управління торгівлі та транспорту. За допомогою впровадження електронного цифрового підпису створюються правові основи для електронного документообігу (в тому числі в мережі Інтернет) з метою укладення угод, створення платіжних систем, впровадження електронних цінних паперів тощо.

Загалом, обидва законопроекти розроблені на основі європейських законів, але не ідентичні їм. Наскільки внесені в них життєздатні й ефективні – покаже час. Але вже зараз можна стверджувати, що впровадження електронного обміну даних дозволить оптимізувати систему оберту конфіденційної інформації в органах державної влади і забезпечити ефективність їхнього функціонування в умовах вступу України до ЄС [6, с. 192].

Кабінет Міністрів України приділяв увагу щодо заходів для забезпечення впровадження технологій електронного документообігу. Один із основних нормативно-правових документів з цих питань є «Типовий порядок здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» [39]. Цей документ встановлює загальні правила документування в органах виконавчої влади управлінської діяльності в електронній формі і регламентує виконання дій з електронними документами з моменту їх створення або одержання до відправлення чи передачі до архіву органу виконавчої влади.

Усі інші дії з електронними документами виконуються в органі виконавчої влади згідно з вимогами до дій з документами на папері, передбаченими інструкцією з діловодства цього органу. Дія документу поширюється на всі електронні документи, що створюються або одержуються органом виконавчої влади. До нормативно-правових документів, які регламентують діяльність в цій сфері, відносяться також постанови КМУ «Порядок засвідчення наявності електронного документу (електронних даних) на певний момент часу» [9], «Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» [10].

Однією із основних вимог впровадження технологій електронного урядування в Україні є інформатизація внутрішніх процесів органів державної влади. Ці процеси відбуваються відповідно до керівних нормативних актів і ґрунтуються на використанні багатого спектру систем електронного документообігу.

У 2005 р. відбулися парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, рекомендації яких були затверджені постановою Верховної Ради України. В рекомендаціях особливо підкреслювалось про необхідність вдосконалення законодавства в частині надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням інтернету, а також рекомендувалось КМУ розробити заходи щодо впровадження механізмів надання таких послуг. За наслідками парламентських слухань було прийнято указ Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» [31]. Кабінет Міністрів України відповідно до цього указу повинен був забезпечити:

  • організацію роботи з надання юридичним та фізичним особам адміністративних послуг на основі використання електронної інформаційної системи «Електронний уряд»;
  • спрощення порядку державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, які діють у інформаційній сфері, подання ними звітності про свою діяльність, створення умов для митного оформлення товарів, впровадження системи приймання та видачі відповідних документів із використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет та електронного цифрового підпису [5, с. 85].

Правовою основою подальшого вдосконалення концепції національної політики щодо впровадження ІКТ у всі сфери суспільних відносин став закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [30], який прийнято з метою вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами передбачено, зокрема:

  • впровадження механізмів надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, передбачивши відповідні зміни в законодавстві;
  • визначити статус і перелік обов’язкових електронних послуг, які повинні надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам, забезпечити реалізацію принципу єдиної точки доступу (єдиного вікна);
  • вжити додаткових заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для надання послуг із застосуванням ІКТ зокрема особам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;
  • прискорити впровадження ІКТ в аграрному секторі економіки України, передбачивши надання широкої номенклатури електронних послуг населенню сільської місцевості;
  • сприяння демократичним перетворенням у суспільстві шляхом забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування із застосуванням мережі Інтернет, зокрема шляхом оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів, впровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням ІКТ стосовно опитувань, консультацій, громадських експертиз тощо [5, с. 85-86].

Як своєрідним продовженням цього Закону є Розпорядження Кабінету Міністрів України № 386-р від 15.05.2013 р. «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» [38]. Реалізація Стратегії сприятиме впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя. Стратегія має на меті розширення можливостей громадян брати участь у підготовці та експертизі політико-адміністративних рішень й контролювати ефективність діяльності влади. У Стратегії відображені принципи, базові для інформаційного суспільства – це партнерство влади, суспільства і бізнесу, а також відкритість, відповідальність та ефективність самої влади.

Ця Стратегія визначає мету, базові принципи, стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні, завдання, спрямовані на їх досягнення, а також основні напрями, етапи і механізм реалізації цієї Стратегії з урахуванням сучасних тенденцій та особливостей розвитку України в перспективі до 2020 року.

Однією із істотних умов надання платних адміністративних послуг за допомогою технологій електронного урядування є наявність в державі системи масових електронних платежів. С цією метою Національним банком України (НБУ) затверджені такі нормативно-правові акти: «Тимчасове положення про національну систему масових електронних платежів» [42], «Правила національної системи масових електронних платежів» [23] та «Програма розвитку національної системи масових електронних платежів на 2006 – 2008 роки» [24]. Основними завданнями даних актив є збільшення безготівкових розрахунків з використанням електронних платіжних карток та зменшення суспільних витрат на підтримку готівкового грошового обігу у сфері торгівлі та послуг.

Особливе значення в сучасних умовах має документ НБУ «Тимчасове положення про застосування мобільного платіжного інструмента в національній системі масових електронних платежів» [42], яке визначає особливості впровадження мобільного платіжного інструменту із застосуванням мобільних засобів зв’язку.

Застосування передових інформаційних технологій для забезпечення масових електронних платежів надає змогу реалізовувати багато суспільно корисних проектів. Деякі з них були наведені в «Програмі розвитку національної системи масових електронних платежів» [24], а саме: транспортна картка (з урахуванням соціальної складової), соціальна картка, митна картка, електронний паспорт, картка страхувальника, носій електронного цифрового підпису, картка водія, студентська картка, дисконтна картка тощо.

Для забезпечення можливості значного поширення попиту на адміністративні послуги за допомогою технологій електронного урядування значна увага приділялася використанню інформаційних технологій в освіті. Так, були затверджені: «Програма інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл на 2001 – 2003 роки»«[40], «Державна програма інформатизації та комп’ютеризації вищих навчальних закладів I – II рівня акредитації на 2005 – 2008 роки» [1], «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006 – 2010 роки» [4].

Основною метою зазначених програм було визначено створення умов для розвитку освіти і науки, забезпечення реалізації прав на вільний пошук, одержання, передачу, виробництво і поширення інформації, здійснення підготовки спеціалістів і кваліфікованих користувачів.

Концепція адміністративної реформи в Україні передбачала необхідність законодавчо унормувати порядок надання органами виконавчої влади державно-управлінських послуг. Пропонувалося розроблення спеціального кодифікованого закону України «Про управлінські послуги громадянам», який мав визначити повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо надання управлінських послуг громадянам у сфері публічної влади, обов’язки посадових осіб щодо етичного і професійного аспектів взаємодії з громадянами.

Розпорядженням КМУ в 2006 р. схвалено «Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади» [35], а наступними розпорядженнями КМУ затверджено план заходів щодо реалізації концепції. Концепцією визначено критерії оцінки якості адміністративних (державних) послуг, які повинні слугувати взірцем для електронних адміністративних послуг. До критеріїв якості надання адміністративних послуг відносяться: результативність, своєчасність, доступність, зручність, відкритість, повага до особи, професійність. Серед заходів передбачено: сприяти впровадженню системи електронного документообігу з надання адміністративних послуг за допомогою Інтернет (через офіційні веб-сайти), у тому числі з використанням електронного цифрового підпису.

На виконання концепції наказом Держаного комітету зв’язку та інформатизації України в 2003 р. затверджено «Перелік інформаційних та інших послуг електронної інформаційної системи електронний уряд» [11]. Перелік має чотири основних розділи: послуги для громадян, послуги для державних службовців, послуги для юридичних осіб та послуги для представників міжнародної спільноти.

Для громадян (фізичних осіб) перелік включає послуги за 20 групами: соціальний захист, правова допомога громадянам, громадянство України, свобода пересування та вільний вибір місця проживання, правовий статус іноземців, осіб без громадянства, робота, сім’я, дім, житло, здоров’я, освіта, молодь, культура та духовність, екологія, виїзд за кордон, наука і технології, права людини, розвиток соціальної сфери села, проблеми окремої соціальної групи, доходи, спорт і туризм, зв’язок, телекомунікації та інформатика.

Послуги юридичним особам визначені за 8 групами: утворення підприємств, сертифікація і ліцензування, макроекономіка, зовнішньоекономічна діяльність, інвестиційна діяльність, захист інтересів підприємств, регуляторна політика, фінансовий ринок, політичні партії, адвокатські об’єднання, об’єднання громадян.

Послуги для державних службовців передбачені за 4 групами: правові засади, кадрові питання, діловодство, інформатизація органів державної влади, а для представників міжнародної спільноти – за 3 групами: в’їзд до України, бізнес в Україні, Україна на світовій арені.

Дана класифікація послуг є недосконалою. Наприклад, для юридичних осіб не передбачається надання послуг притаманних окремим галузям економіки, не передбачені послуги, пов’язані із правами власності на землю тощо. Документом не визначена деталізація змісту конкретних послуг. Користуючись вказаним переліком органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування своїми нормативно-правовими актами затверджували власні переліки послуг.

Основними видами адміністративних послуг, які можуть надаватися через систему електронного уряду є: інформування (надання безпосередньо інформації про державні послуги), одностороння взаємодія (забезпечення можливості користувачам отримати електронну форму документа), двостороння взаємодія (забезпечення можливості оброблення електронного документа, включаючи ідентифікацію), проведення транзакцій (електронна реалізація можливостей прийняття рішень)[5, с. 88-89].

На сьогодні через урядовий веб-портал www.kmu.gov.ua практично неможливо отримати електронні державноуправлінські послуги. Проте, на порталі можна знайти принаймні деяку інформацію про послуги та зразки деяких документів, необхідних для їх отримання (за рубриками: громадянам України, юридичним особам, міжнародній спільноті).

Так, для громадян України надається інформація за такими напрямами: робота, соціальний захист, інформаційно-довідкові служби Києва, реєстр документів, сім’я, дім і житло, здоров’я, освіта, система інформування про порядок надання адміністративних послуг, права людини, страхування, виїзд за кордон, громадянство, правова допомога громадянам, оборонна реформа, спорт і туризм, доходи громадян, культура і духовність, життєві епізоди, молодь, екологічні проблеми, наука і технології, соціальний розвиток села.

 

Концепція розвитку електронного урядування в Україні. Рубікон «розвитку електронного урядування» – до і після…

Розпорядженням КМУ № 2250-р в 2010 р. було схвалено Концепцію розвитку електронного урядування в Україні[36]. Цікавим є той факт, який мало хто помітив. Справа в тому, що вже в самій назві Концепції було зазначене словосполучення «розвитку електронного урядування». Тобто розробники Концепції вже дотримувалися думки, що електронне урядування в нашій країні запроваджене і його треба тільки розвивати. Яка ж мета та завдання Концепції?

Метою цієї Концепції було визначення засад та створення умов для досягнення європейських стандартів якості послуг, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також виконання основних положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада» [12].

В Концепції зазначено, що впровадження електронного урядування передбачає створення якісно нових форм організації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх взаємодію з громадянами та суб’єктами господарювання шляхом надання доступу до державних інформаційних ресурсів, можливості отримувати електронні адміністративні послуги, звертатися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням Інтернету.

В концепції, чи не вперше в нормативно-правових документах, було наведене і визначення електронного урядування – форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню  ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян.

В Концепції, були визначені основні завдання із забезпечення розвитку електронного урядування в Україні:

  • забезпечення захисту прав громадян на доступ до державної інформації;
  • залучення громадян до участі в управлінні державними справами;
  • удосконалення технології державного управління;
  • підвищення якості управлінських рішень;
  • подолання «інформаційної нерівності», зокрема шляхом створення спеціальних центрів (пунктів) надання інформаційних послуг, центрів обслуговування населення (кол-центрів), веб-порталів надання послуг;
  • організація надання послуг громадянам і суб’єктам господарювання в електронному вигляді з використанням Інтернету та інших засобів, насамперед за принципом «єдиного вікна»;
  • надання громадянам можливості навчатися протягом усього життя;
  • деперсоніфікація надання адміністративних послуг з метою зниження рівня корупції в державних органах;
  • організація інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування на базі електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису;
  • забезпечення передачі і довгострокового зберігання електронних документів у державних архівах, музеях, бібліотеках, підтримки їх в актуалізованому стані та надання доступу до них.

Реалізацію концепції розраховано на 3 етапи. На першому етапі (2011-2012 роки) передбачалось:

  • розроблення необхідної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, зокрема щодо надання адміністративних послуг в електронній формі а також єдиних стандартів, протоколів і регламентів взаємодії суб’єктів електронного урядування, їх гармонізація з міжнародними стандартами;
  • забезпечення функціонуваннявеб-сайтів органів виконавчої влади всіх рівнів на основі єдиних стандартів;
  • створення єдиної загальнодержавної системи електронного документообігу;
  • створення Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів та веб-сайтів органів державної влади та органів місцевого самоврядування на усіх рівнях;
  • забезпечення надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування послуг в електронній формі громадянам і суб’єктам господарювання з використанням Інтернету, зокрема реєстрація суб’єктів господарювання, подання звітності;
  • створення єдиної інформаційної системи, що містить реєстр послуг, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, та інформацію про умови  їх отримання;
  • створення Єдиного веб-порталу адміністративних послуг;
  • створення спеціальних центрів (пунктів) надання послуг, центрів обслуговування населення (кол-центрів);
  • створення умов для участі громадян, їх об’єднань і суб’єктів господарювання у процесі підготовки державних рішень;
  • створення спеціального веб-порталу з метою забезпечення прозорості використання державних фінансів;
  • забезпечення розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку.

На другому етапі (2013-2014 роки) планувалося забезпечити:

  • організацію надання послуг в електронній формі в усіх сферах суспільного життя;
  • проведення повномасштабного реінжинірингу адміністративних процесів в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
  • створення сприятливих умов для залучення громадських організацій до управління державними справами;
  • освоєння технологій інтерактивної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянами і суб’єктами господарювання;
  • впровадження в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування типових організаційно-технологічних рішень у сфері електронного урядування;
  • забезпечення передачі електронних документів у державні архіви, музеї, бібліотеки, їх довгострокове зберігання, підтримка в актуалізованому стані та надання доступу до них.

На третьому етапі (2014-2015 роки) передбачалося створити:

  • об’єднані веб-портали органів виконавчої влади, призначені для проведення відповідних трансакцій;
  • єдину інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • Єдиний веб-портал електронного урядування як єдине місце доступу до всіх видів електронних послуг для громадян та суб’єктів господарювання з урахуванням потреб громадян і функціональних аспектів;
  • Національний депозитарій електронних інформаційних ресурсів.

Про «успішність» виконання запланованих заходів свідчать, як мінімум

два нормативно-правових документа які були прийняті в 2011 р. та 2013 р. Отже, майже через рік після прийняття Концепції, в вересні 2011 р., був затверджений план заходів щодо реалізації Концепції. Так в Розпорядженні Кабінету Міністрів України № 1014-р від 26.09.2011 р. «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні»[20], а в грудні 2013 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України №1072-р від 25.12.2013 р. «Про внесення змін до плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні» [14] були визначені наступні заходи (див. Дод. А). Як ми побачимо, що зміни відбулись тільки у назві самого документу. Самі ж заходи та строкові терміни їх виконання не змінились зовсім.

Щодо виконання самих заходів, то зараз важко сказати наскільки відсотків той чи інший пункт Плану заходів виконувався тим більше, що більшість заходів ще в стадії «виконання» у 2014-2015 роках.

Слід зазначити, чому відбулось таке дублювання одних і тих самих заходів в нормативно-правових документах як 2011 р. так і 2013 р. Справа в тому, що в березні 2013 р. вийшов Указ Президента України «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [28]. І в цьому Плані дій був окремий розділ присвячений електронному урядуванню. І серед заходів цього Плану дій ми знайдемо вже знайомі нам пункти:

  • Створення інформаційної системи електронної взаємодії державних інформаційних ресурсів;
  • Створення автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності»;
  • Створення Єдиного державного порталу адміністративних послуг;
  • Модернізація системи електронної взаємодії між центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, іншими державними органами.

І серед інших пунктів знайдемо пункт і щодо розроблення та затвердження Кабінетом Міністрів України нової редакції Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні (затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2011 року № 1014-р), передбачивши заходи з реалізації зазначеної Концепції з урахуванням Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Тобто Розпорядження Кабінету Міністрів України №1072-р від 25.12.2013 р. «Про внесення змін до плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні» [14] з’явилося під впливом Указу Президента України «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [28].

До речі сам Указ Президента містить більш детальні і конкретні заходи ніж сам План заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні (див. Дод. Б):

Отже, проаналізувавши тільки змістовну частину цих нормативно-правових актів і порівняв із результатами їх виконання можна зробити висновок, що коефіцієнт корисної дії цих нормативно-правових документів Президента України та Кабінету Міністрів невеликий.

Система електронної взаємодії центральних органів виконавчої влади

У 2012 році Держінформнауки спільно з Секретаріатом Кабінету Міністрів України на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2012 року №670 «Деякі питання електронної взаємодії органів виконавчої влади» [2], розпочав дослідну експлуатацію системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (СЕВ ОВВ).

Цією ж постановою було затверджено положення про систему електронної взаємодії центральних органів виконавчої влади, яка призначена для автоматизації процесів створення, відправлення, передавання, одержання, оброблення, використання, зберігання, знищення електронних документів та копій паперових документів в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису.

СЕВ ОВВ призначена для:

  • Створення єдиного інформаційного простору для обміну, обробки та зберігання організаційно-розпорядчих документів в електронному вигляді, що є передумовою для подальшого створення центрального електронного архіву електронних документів;
  • Посилення контролю за виконанням організаційно-розпорядчих документів
  • Підвищення оперативності прийняття управлінських рішень
  • Створення передумов для переходу на внутрішній електронний документообіг у відомстві з використанням виключно електронного документу.

Основними функціями Системи є:

  • Прийом/передача електронних документів між Секретаріатом Кабінету Міністрів, міністерствами та органами виконавчої влади;
  • Організація погодження проектів нормативно-правових актів між органами виконавчої влади;
  • Контроль за виконанням доручень Секретаріату Кабінету Міністрів.

В ідеалі до цієї системи електронної взаємодії мали були підключені практично всі центральні органи виконавчої влади та Секретаріат Кабінету Міністрів України. І звичайно чиновники в електронному вигляді вже зараз повинні були працювати з листами, електронними документами, постановами  і розпорядженнями КМУ, які не містять інформацію з обмеженим доступом.

Так, Секретаріат Кабінету Міністрів України разом з Держінформнауки згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1363-р від 28.12.2011 р. «Питання впровадження системи електронної взаємодії органів виконавчої влади» [7] повинні були забезпечити:

1) надсилання центральним органам виконавчої влади:

  • листів та інших документів, які створені у Секретаріаті Кабінету Міністрів України і не містять інформації з обмеженим доступом, протягом I кварталу 2012 р. одночасно у паперовій та електронній формі через систему, а з 1 квітня 2012 р. виключно в електронній формі через систему з використанням електронного цифрового підпису;
  • постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, які не містять інформації з обмеженим доступом, протягом II кварталу 2012 р. одночасно у паперовій та електронній формі через систему, а з 1 липня 2012 р. виключно в електронній формі через систему з використанням електронного цифрового підпису;

2) створення документів постійного зберігання одночасно у паперовій та електронній формі.

Міністерство юстиції України в свою чергу 01.11.2012 р. видало наказ № 1600/5 «Про затвердження Порядку роботи з електронними документами через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади з використанням електронного цифрового підпису» [22].

Але насправді ситуація з веденням в дію системи електронної взаємодії органів виконавчої влади виявилась складною.

Так згідно різних звітів на серпень 2013 року до Системи підключено Секретаріат Кабінету Міністрів України, всі міністерства та центральні органи виконавчої влади та забезпечено автоматичну роботу Системи із системами електронного документообігу органів виконавчої влади у відповідності з вимогами до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади .

Але в червні 2014 р. Міністр Кабінету Міністрів Семерак О.М. заявив, що тільки намагається впровадити е-документообіг в роботу Секретаріату Кабінету Міністрів України. І тільки до кінця липня 2014 р. в Уряді почне діяти паралельний документообіг – паперовий та електронний.

Інформаційна система електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів

Роботи по створенню інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів розпочаті Держінформнауки у вересні 2013 року.

Основним завданням створення системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів є забезпечення:

  • автоматизованої інформаційної взаємодії електронних інформаційних систем та баз даних державних органів, у тому числі прямого автоматичного обміну інформацією та взаємоузгодження логічно пов’язаних та інформаційно залежних реєстрів;
  • автоматизованої міжвідомчої електронної взаємодії державних органів у процесі роботи, що проводиться із фізичними та юридичними особами з використанням єдиної, достовірної та несуперечливої інформації, що розміщена в електронних інформаційних системах та базах даних державних органів;
  • безпеки інформації відповідно до вимог законодавства про захист інформації та персональних даних.

Реалізація Системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів дасть змогу:

  • систематизувати державні електронні інформаційні ресурси;
  • поліпшити умови взаємодії електронних інформаційних систем та баз даних державних органів, підвищити її якість;
  • забезпечити доступність державних електронних інформаційних ресурсів;
  • створити сприятливі умови для формування єдиного інформаційного простору державних органів;
  • забезпечити прозорість, відкритість та ефективність діяльності державних органів;
  • прискорити впровадження електронного урядування.

Засіданням Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. прийнято План дій з реалізації Концепції впровадження та функціонування системи. Наразі триває тестування пілотного проекту.

Автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності»

Метою створення автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» є впорядкування механізмів електронної взаємодії контролюючих органів державної влади та суб’єктів подання звітності через впровадження єдиних уніфікованих стандартів процесу подання, оброблення, використання та зберігання звітності, належне нормативно-правове, методологічне, організаційне та технологічне забезпечення взаємодії учасників процесу подання електронної звітності.

Система створюється відповідно до Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [12], затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013«Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [28], та частини 17 статті 49 Податкового кодексу України [8] в частині податкової звітності.

Ініціатива Партнерство «Відкритий уряд»

Україна у 2011 році приєдналася до міжнародної Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд», яка надала новий поштовх у напрямку впровадження електронного урядування в Україні.

«Партнерство «Відкритий уряд» – багатостороння міжнародна ініціатива, метою якої є забезпечення прозорості державного управління, залучення громадян до участі у його процесах, боротьба з корупцією та використання нових технологій для покращення державного управління. Ініціатива «Партнерство «Відкритий уряд» має на меті зробити процес урядування більш прозорим і підзвітним громадськості як на місцевому, так і на рівні країни. Так, 20 вересня 2011 р. в ході сесії Генеральної Асамблеї ООН, 8 країн-засновниць (до них належать Бразилія, Індонезія, Мексика, Норвегія, Філіппіни, Південно-Африканська Республіка, Сполучене Королівство та Сполучені Штати Америки) підписали Декларацію «Відкритий уряд», оголосили національні плани дій та підтримали намір 38 країн приєднатися до Партнерства. Усі 8 членів Керівного комітету виконали поточні зобов’язання, зокрема, надали національні плани дій. 36 інших країн заявили про свій намір щодо членства і наразі розробляють плани дій, які повинні були готові до березня 2012 року.

Україна теж приєдналася до міжнародної Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд». За цей час був розроблений План дій щодо впровадження ініціативи [37]та План заходів а також створено Комісію з координації впровадження ініціативи.

За своїм змістом вони включають значну кількість заходів, спрямованих на впровадження та розвиток електронного урядування. Так, безпосередньо, у самому Плані дій з впровадження в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» зазначені наступні програмні зобов’язання щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів влади [37]:

  • підвищення ефективності державного управління, зокрема шляхом застосування електронних технологій;
  • для забезпечення відкритого урядування необхідно впровадити новітні інформаційно-комунікаційні технології, зокрема налагодити діалог між органами державної влади та громадськістю з використанням інтерактивних методів взаємодії і можливостей соціальних мереж;
  • модернізувати систему управління в державі, підвищити прозорість влади, покращити доступ до інформації.

Визначено такі першочергові завдання, як посилення партнерської взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства шляхом залучення громадян до формування та реалізації державної політики, забезпечення доступу до публічної інформації, запобігання і протидія корупції, забезпечення належного врядування шляхом підвищення якості надання адміністративних послуг і впровадження електронного урядування.

Ці гасла є актуальними для діяльності української влади не перший рік. Але, в той же час, не є секретом основні проблеми, що пов’язані з впровадженням саме ІКТ та електронного урядування в Україні:

  • відсутність «політичної волі» або її інертність з боку органів влади;
  • недосконалість нормативно-правового забезпечення;
  • низький рівень фінансування та ефективності використання наявних ресурсів;
  • низький рівень інформатизації окремих галузей економіки та регіонів;
  • недостатній рівень володіння ІКТ серед державних службовців;
  • –                   «цифрова нерівність» серед населення.

Аналізуючи План дій щодо впровадження в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» не можна не звернути увагу на заходи, що пов’язані із створенням порталу адміністративних послуг, а саме: створення єдиного державного веб-порталу адміністративних послуг та запровадженні механізму надання адміністративних послуг в електронній формі.

Одним з центральних суб’єктів національного механізму державного управління Ініціативи є Координаційна рада з питань реалізації в Україні ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» (Координаційна рада), основними завданнями якої є:

  • сприяння забезпеченню координації заходів з реалізації Ініціативи в Україні;
  • проведення аналізу стану реалізації Ініціативи;
  • сприяння забезпеченню відкритості та прозорості реалізації Ініціативи, залучення до нього інститутів громадянського суспільства;
  • співпраця з Керівним комітетом ініціативи, іншими міжнародними організаціями, які підтримують впровадження Ініціативи.

Але поряд з позитивними якостями цього механізму необхідно визначити й негативні фактори, що можуть знизити темпи впровадження Ініціативи в Україні: відсутність ресурсного забезпечення; неузгодженість з іншими механізмами розвитку електронного урядування; невизначеність стосовно координатора Ініціативи з числа ЦОВВ; недостатня організація взаємодії з експертною спільнотою. Зовнішня складова механізму передбачає взаємодію Координаційної ради з Керівним комітетом Ініціативи.

Особливо важливо, що виконання обов’язків в рамках Партнерства контролюється незалежними механізмами Партнерства, окрім того, реалізація планів дій публічно оцінюється самим урядом та представниками громадських організацій. Але є й відповідні супротивники цьому міжнародному механізму, основними аргументами яких є збільшення ризиків щодо часткової втрати суверенітету держав, упередженості прозахідних міжнародних експертів, підконтрольність США тощо.

Закон України «Про адміністративні послуги». Єдиний державний портал адміністративних послуг

06 вересня 2012 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про адміністративні послуги» [13], яким закладені основи та визначені правила функціонування сфери адміністративних послуг, розбудови центрів адміністративних послуг та Єдиного порталу адміністративних послуг.

Закон України «Про адміністративні послуги» розроблено з метою створення доступних та зручних умов для реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб щодо отримання адміністративних послуг, запобігання проявам корупції під час надання адміністративних послуг.

Завданнями Закону є визначення основних засад діяльності суб’єктів надання адміністративних послуг, прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб щодо отримання адміністративних послуг.

І серед завдань є наступні:

  • функціонування Єдиного державного порталу адміністративних послуг;
  • надання адміністративних послуг шляхом використання засобів телекомунікації  під час надання адміністративних послуг.

Згідно із Законом Єдиний портал має стати офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні. Розміщення інформації на порталі здійснюватиметься Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на підставі отриманих від суб’єктів надання адміністративних послуг відомостей та/або посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, яким надано відповідні права доступу до Єдиного державного порталу адміністративних послуг.

Єдиний державний портал адміністративних послуг повинен забезпечувати:

  • доступ до інформації про адміністративні послуги, що надаються суб’єктам звернення;
  • доступ до інформації про центри та суб’єктів надання адміністративних послуг;
  • пошук за ключовими словами в полях опису адміністративної послуги;
  • класифікацію та пошук послуг за життєвими ситуаціями та категоріями;
  • завантаження суб’єктами звернення електронних форм заяв та інших документів, які необхідно заповнювати та подавати для одержання адміністративної послуги;
  • подання он-лайн заяви на одержання адміністративної послуги;
  • внесення встановленої плати за надання адміністративної послуги з використанням електронних платіжних систем;
  • відстеження етапів проходження документів щодо надання адміністративної послуги;
  • відстеження статистики відвідувань;
  • захист даних (у тому числі персональних даних суб’єктів звернення) від несанкціонованого доступу, знищення, модифікації та блокування шляхом упровадження організаційних та технічних заходів, засобів і методів технічного захисту інформації;
  • розмежування та контроль доступу до інформації, яка знаходиться на порталі, згідно з повноваженнями користувачів;
  • реєстрацію подій що відбуваються на порталі і стосуються його безпеки;
  • представлення структури інформаційних ресурсів та україномовних інтерфейсів, зрозумілих для користувачів.

На виконання вимог цього Закону Мінекономрозвитку створено пілотну версію Єдиного державного порталу адміністративних послуг, розміщену в Інтернет за адресою: http://poslugy.gov.ua.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2013р. № 13«Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного порталу адміністративних послуг» [21] було затверджено Порядок ведення Єдиного державного порталу адміністративних послуг, а ще раніше, 5 листопада 2012 р., Постановою Кабінету Міністрів України № 1274було затверджено положення «Про Реєстр адміністративних послуг»[33].

Нажаль на сьогодні Портал не працює так як передбачалось. Функціональні можливості порталу передбачають доступ до інформації тільки про деякі адміністративні послуги, деякі органи, які їх надають, центри надання адміністративних послуг та відповідні нормативно-правові акти.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.2013 № 718-р «Про затвердження плану заходів щодо створення Єдиного державного порталу адміністративних послуг» забезпечення можливості одержання суб’єктами звернення за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку результатів надання адміністративних послуг передбачено тільки в 2016 р. Точно також як і після проведення дослідної експлуатації Порталу – підключити його до інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів в 2016 р.

Тобто зараз Портал працює в пілотному режимі і через нього неможливо отримати адміністративні послуги.

З метою реалізації Закону Мінекономрозвитку підготовлені, а Кабінетом Міністрів України прийнята ціла сукупність постанов стосовно адміністративних послуг:

«Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги”, від 30.01.2013 № 44;

«Про затвердження Порядку ведення Реєстру адміністративних послуг”, від 30.01.2013 № 57;

«Про затвердження Примірного положення про центр надання адміністративних послуг”, від 20.02.2013 № 118;

«Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань надання адміністративних послуг” від 24.04.2013 № 309;

«Про затвердження Типового порядку проведення конкурсу для надання супутніх послуг, пов’язаних з наданням адміністративних послуг” від 29.05.2013 № 379;

«Про схвалення Концепції Державної цільової програми створення та функціонування інформаційної системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року» (засідання від 24.07.2013);

«Про затвердження примірного регламенту центру надання адміністративних послуг» (засідання від 01.08.2013);

«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2013 р. № 13» (стосовно затвердження вимог до Єдиного державного порталу адміністративних послуг, засідання від 11.07.2013);

«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. № 898» (стосовно запровадження Урядової гарячої лінії з питань адміністративних послуг, засідання від 07.08.2013).

Також Мінекономрозвитку підготовлено проект Закону «Про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання», який на сьогодні містить 2050 послуг, проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення законодавства у сфері надання адміністративних послуг», який був схвалений Кабінетом Міністрів України та внесений на розгляд Верховної Ради України (реєстр. № 2191а від 01.06.2013).

Електронна ідентифікація
(за матеріалами Доповіді про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні за 2013 рік)

В Україні з грудня 2012 року набув чинності закон про введення біометричних паспортів. Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI як метод біометричної ідентифікації. Відповідно до закону, паспорт громадянина України має виготовлятися у формі карти, яка містить безконтактний електронний носій інформації. У паспорт повинна вноситися наступна інформація: назва держави, назва документа, прізвище, ім’я, стать, громадянство, дата народження, місце народження, оцифрований образ особи, оцифрований підпис, унікальний номер запису в реєстрі, номер документа, дата закінчення терміну дії документа, дата видачі документа, уповноважений суб’єкт, що видав документ. Біометричні паспорти будуть видаватися всім громадянам України з народження строком на 10 років.

Єдиний державний демографічний реєстр – це функціонально єдина система, що складається з головного і резервного обчислювальних центрів і вузлів уповноважених суб’єктів. Законом визначається, що Єдиний державний демографічний реєстр – електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, обробки та використання інформації про особу.

Згідно із Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-IV2 в Україні діє ідентифікація користувача з використанням криптографічних методів і засобів – за допомогою електронного цифрового підпису. Цей метод широко використовується юридичними та фізичними особами для подання електронної звітності до пенсійного фонду, статистики, податкової інспекції, митних органів; для обміну електронними документами між учасниками судового процесу в рамках проекту «Електронний суд»; для подання громадянами України електронних звернень до органів виконавчої влади через Державну систему електронних звернень.

Найбільш поширеним методом електронної ідентифікації в Україні є ідентифікація з використанням методу логін / пароль. (Метод полягає в наступному: у користувача є ідентифікатор (логін ) та пароль, тобто секретна інформація, відома тільки користувачеві і системі яка використовується для проходження процесу ідентифікації. Залежно від реалізації системи, пароль може бути одноразовим або багаторазовим. В якості ідентифікатора може використовуватися персональний ідентифікаційний код особи (PIN код ).

Метод логін/пароль широко використовується в платіжних системах, Інтернет – банкінгу, Інтернет – магазинах.

В Україні на сьогодні відсутня загальновизнана система електронної ідентифікації. Це є наслідком неузгодженості, а іноді відкритого протистояння окремих відомств та крупних бізнес-груп, які інвестують кошти в розвиток цієї сфери. Більше 10 років вирішується питання хто буде керувати електронною ідентифікацією громадян – Міністерство юстиції України чи Міністерство внутрішніх справ України. На жаль, цей конфлікт супроводжується блокуванням прийняття відповідних нормативних рішень.

Замість висновків

Прийняття Закону України про інформатизацію, Законів України про електронний документообіг і електронний цифровий підпис, Стратегії розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 р.р., Розпорядження КМУ щодо концепції розвитку електронного урядуваннястворило відповідні правові і законодавчі передумови щодо використання у своїй діяльності органами державної влади ІКТ. Проте значна кількість чинних законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інформаційних технологій, потребують внесення відповідних змін та доповнень, оскільки вони не повністю узгоджуються між собою.

Виникає і питання щодо єдиного органу влади, що займається електронним урядуванням. Наприклад, тільки інформатизацією та е-урядуванням, зокрема, в нашій країні займаються різні міністерства, установи і відомства (Мінеконорозвитку, Мінрегіонбуд, Мінюст, вже колишні Міндоходів та Держінформнауки, регулятор НКРЗІ, комітет з інформатизації Верховної Ради і т.д.). І до сьогодні, не існує єдиного координаційного центру. Кураторство цієї сфери з боку одного з українських віце-прем’єрів не «врятовує справу» щодо впровадження е-урядування в Україні. Успіхи певні є, але вони скоріше локальні.

На сьогодні система електронного урядування України орієнтована на процеси інформування населення в питаннях надання державних та адміністративних послуг в рамках односторонній взаємодії. Актуальним завданням впровадження електронного уряду в Україні є розробка сучасного організаційно-правового механізму взаємодії органів влади з громадянами в системі електронного уряду, з використанням форм двосторонньої та транзакційної (надання послуг он-лайн) взаємодії.

Аналіз чинних законодавчих і нормативно-правових актів у сфері впровадження електронного урядування дозволив зробити наступні висновки:

  • нормативно-правова база в сфері розвитку ефективного електронного урядування є неповною та полишена практичних механізмів впровадження;
  • обов’язковою умовою забезпечення якісного урядування та подальшого розвитку демократії в Україні є запровадження правових процедур та практик залучення громадськості до ухвалення публічно-правових рішень на рівні органів державної влади і місцевого самоврядування в сфері розвитку електронного врядування;
  • механізми участі громадськості в ухваленні публічно-правових рішень, зокрема у підготовці проектів нормативно-правових актів усіх рівнів у сфері розвитку електронного врядування та надання адміністративних послуг, є недостатніми;
  • попри наявність окремих законодавчо визначених процедур участі громадськості у формуванні та реалізації політики розвитку ІКТ, в органах державної влади відсутня практика належного застосування таких процедур;
  • органи місцевого самоврядування мають посилити свою роль у
  • формуванні цілісної політики запровадження інструментів електронного врядування на рівні громад;
  • органи влади різних рівнів не достатньо приділяють увагу забезпечення доступу до інформаційних ресурсів, особливо для соціально вразливих верств населення, посилюючи «інформаційну дискримінацію».

На основі аналізу нормативно-правової бази забезпечення електронного урядування можна запропонувати наступні рекомендації органам влади в залежності від їх рівня та напряму діяльності:

Верховній Раді України:

  • розробити та прийняти на рівні Закону України концепцію «Державної цільової програми розвитку електронного урядування»;
  • зафіксувати на законодавчому рівні стандарти взаємодії інформаційних ресурсів органів влади;
  • розробити та прийняти на рівні Закону України концепцію проекту Закону України «Про електронний підпис та електронну ідентифікацію».
  • передбачити на законодавчому рівні фінансування реалізації національного Плану дій та заходів, а також регіональних програм впровадження ініціативи «Відкритий уряд»;
  • розробити і прийняти законодавство щодо забезпечення рівного доступу мешканців України до інформаційних ресурсів органів влади, зокрема для соціально вразливих верств населення та людей з обмеженими можливостями, що є передумовою подолання «інформаційної дискримінації» – законопроект про відкриті дані.

Кабінету Міністрів України:

  • створити Державне агентство з питань електронного урядування України – центральний орган виконавчої влади, що утворюється як єдиний координуючий орган для реалізації державної політики у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства (що до речі відповідає і рекомендаціям парламентських слухань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні 18 червня 2014 р.).
  • забезпечити впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні узгоджених зі світовими аналогами, які використовуються при розрахунку рейтингів країн в галузі електронного урядування та удосконалення державної системи статистики у сфері ІКТ;
  • забезпечити фінансування національного Плану дій та заходів, а також регіональних програм впровадження ініціативи «Відкритий уряд»;
  • впровадити заходи, включаючи фінансові,  щодо забезпечення рівного доступу до інформаційних ресурсів органів влади, особливо для соціально вразливих верств населення, зменшуючи «інформаційну дискримінацію» населення України;
  • забезпечити формування нормативно-правової бази для інтеграції баз даних органів виконавчої влади;
  • забезпечити виконання положень нормативно-правової бази щодо інструментів електронної персоналізації та застосування «електронного підпису».

Органам місцевого самоврядування:

  • запропонувати Державному Фонду сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові України на Всеукраїнському Конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування номінацію «Електронне врядування», де передбачити пріоритети «Програми інформатизації органів місцевого самоврядування» та «Стратегії розвитку міст»;
  • рекомендувати органам місцевого самоврядування забезпечити безкоштовний доступ до мережі Інтернет в громадських місцях (будівля міськради та її виконавчих органів, комунальні заклади тощо).

Організаціям громадянського суспільства:

  • забезпечити широке інформування населення щодо переваг, які дає система електронного врядування при наданні послуг органами влади;
  • максимально сприяти за місцем та сферою своєї діяльності втіленню органами державної влади та органам місцевого самоврядування вказаних вище Рекомендацій та положень чинного законодавства щодо запровадження системи електронного врядування;
  • розробити спільний план дій ОГС щодо громадського контролю у сфері розробки, впровадження та розвитку системи електронного врядування на різних рівнях влади;
  • розробити рекомендації та робочу модель щодо примірної Стратегії розвитку електронного врядування в територіальних громадах України;
  • забезпечити моніторинговий, аналітичний супровід реалізації систем електронного урядування на різних рівнях влади;
  • брати активну участь у заходах місцевої та державної влади щодо електронного урядування.

Додатки та список використаних джерел дивіться у доданому pdf файлі.

Серенок Артем Олексійович – к.держ.упр., доцент кафедри інформаційних технологій і систем управління Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Олійник Тарас Іванович – незалежний експерт в сфері електронного урядування.

Аналітичний звіт «Нормативно-правове забезпечення впровадження електронного урядування в Україні» у форматі pdf

Опубліковано в Документи, Новини. Додати permalink.